ЮНЕСКО (UNESCO)

10 Квітня 2017, 00:37

ЮНЕСКО (UNESCO) — Організація Об'єднаних Націй з питаннях освіти, науки і культури (United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization). ЮНЕСКО є міжнародною міжурядовою організацією, спеціалізованою установою ООН. Офіційно існує з 4 листопада 1946 року, коли набрав чинності (після ратифікації двадцятьма країнами) її Статут, підписаний 16 листопада 1945 р. представниками 44 держав на установчій конференції у Лондоні. ЮНЕСКО змінила Міжнародний інститут інтелектуальної співпраці, заснований 9 серпня 1925 р. 

Штаб-квартира Організації розташована у Парижі (Франція). 
Офіційні мови ЮНЕСКО - англійська, арабська, іспанська, китайська, російська та французька. Робочими мовами Секретаріату є англійська та французька. 
Керівні органи ЮНЕСКО - Генеральна конференція, Виконавча рада i Секретаріат.

Найвищий орган ЮНЕСКО - Генеральна конференція, яка складається з представників держав-членiв i скликається на чергові сесії раз на два роки. Генконференцiя визначає напрями i загальну лінію діяльності Організації, затверджує середньострокову стратегію та її програму i бюджет на кожні два роки, схвалює проекти міжнародних конвенцій i рекомендацій, призначає Генерального директора (за рекомендацією Виконавчої ради), обирає членів Виконавчої ради, розглядає iншi важливі питання діяльності ЮНЕСКО. 

Виконавча рада, до складу якої входить 58 представників держав-членiв ЮНЕСКО, координує її діяльність у період між сесіями Генконференцiї. Засідання Виконавчої ради відбуваються двічі на рік. Вона розглядає i подає Генеральній конференції проекти дворічних програм та середньострокових стратегічних напрямів діяльності Організації, визначає заходи для ефективної реалізації затверджених програм i бюджетів, готує порядок денний Генконференцiї, подає рекомендації щодо прийому в Організацію нових членів та встановлення асоційованих зв'язків з новими партнерами.

Секретаріат ЮНЕСКО - постійно діючий виконавчий орган. Його очолює Генеральний директор, який призначається Генеральною конференцією на чотирирічний термін. Секретаріат складається із фахівців різних країн, набраних на основі принципу рівномірної географічної представленості, але з урахуванням їх професійної компетенції. Структурно він поділяється на сектори за основними напрямами діяльності ЮНЕСКО. У Секретаріаті працює понад дві тисячі фахівців із 130 країн.

Згідно зі Статутом, головне завдання ЮНЕСКО полягає в тому, щоб сприяти зміцненню миру i безпеки шляхом розширення співробітництва народів у галузі освіти, науки i культури, а також укоріненню у свідомості людей необхідності захисту миру. Організація є своєрідним інтелектуальним форумом, спеціальний мандат якого базується на постулаті, що мир i стабільність суспільства повинні грунтуватися на моральній та інтелектуальній солідарності людства. Отже, місія ЮНЕСКО полягає у зміцненні інтелектуальної та моральної солідарності людства, а відтак - створенні гуманітарних підвалин всеохоплюючої системи міжнародної безпеки та стабільності. 

Основними сферами компетенції ЮНЕСКО є: освіта - від дошкільної до вищої та безперервної, включаючи освіту для дорослих, превентивну (профілактична), спеціальну, професійно-технічну та екологічну; природничі, точні та гуманітарні науки; культура i міжнародне культурне співробітництво; засоби масової інформації, інформатика та комунікація. 

Практична діяльність ЮНЕСКО будується на засадах середньострокового плану, розрахованого на 6 років. У свою чергу, на підставі такого плану складаються три дворічні програми. Конкретна робота Організації, що проводиться в рамках затверджених програми i бюджету на 2006-2007 рр., здійснюється за такими головними напрямами: 

  1. Велика програма I - Освіта. 
  2. Велика програма II - Природничі науки. 
  3. Велика програма III - Соціальні та гуманітарні науки 
  4. Велика програма IV - Культура. 
  5. Велика програма V - Комунікація та інформація.

Основними міжнародно-правовими документами ЮНЕСКО є: конвенції про охорону культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (1954 р.); про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності (1970 р.); про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (1972 р.); регіональні конвенції (у т.ч. Європейська) про визнання навчальних курсів і дипломів з вищої освіти та ін.; рекомендації про міжнародний обмін культурними цінностями (1976 р.); про участь і вклад громадських кіл у культурне життя (1976 р.) та ін.; декларації про принципи міжнародного культурного співробітництва (1966 р.); про основні принципи, що стосуються вкладу засобів масової інформації у зміцнення миру та міжнародного взаєморозуміння, розвиток прав людини і боротьбу проти расизму й апартеїду і підбурювання до війни (1978 р.); про раси і расові забобони (1978 р.), про охорону підводної культурної спадщини (2001 р.), про охорону нематеріальної культурної спадщини (2003 р.), про охорону та заохочення різноманіття форм культурного самовираження (2005 р.), про боротьбу з допінгом у спорті (2005 р.) та ін.

КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ ВСЕСВІТНЬОЇ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ

У 2007 році в рамках Конвенції було доопрацьовано та подано на розгляд до Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО номінацію щодо створення транскордонного українсько-словацького серійного об’єкту «Букові праліси Карпат» до Списку всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО. Українська частина номінації представлена буковими пралісами на території Карпатського біосферного заповідника та Ужанського національного природного парку. 

У червні 2007 року на черговій сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО зазначена територія була включена до Списку всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО. 

За ініціативою України до Всесвітньої мережі біосферних заповідників ЮНЕСКО були включені українські біосферні заповідники „Чорноморський” (1982 рік), „Асканія-Нова” (1982 рік), „Карпатський” (1992 рік), „Дунайський” (1998 рік), „Ужанський національний парк” (1999 рік) та „Шацький” (2002 рік). Вперше у світі за безпосередньої участі України створено транскордонний румунсько-український біосферний резерват „Дельта Дунаю” (1998 рік) та тристоронній польсько-словацько-український біосферний заповідник „Східні Карпати” (1999 рік).