На цьому фото – найрозповсюдженіші «об’єкти управління» відходами у нас в Україні. Нижче – сучасні переробні заводи у Австрії, Швеції та Данії.
За офіційними даними, станом на 2020 рік в Україні працювало 34 сміттєсортувальні лінії, один сміттєспалювальний завод в місті Києві, три сміттєспалювальні установки на Харківщині.
Всі ми розуміємо, що цієї інфраструктури недостатньо.
Адже щороку ми утворюємо понад 10 млн твердих побутових відходів. У результаті маємо тисячі сміттєзвалищ по всій країні.
Україна потребує, принаймні, по одному сміттєпереробному об’єкту в кожній з 25 областей.
Будівництво таких об’єктів досить дороговартісне. Один такий комплекс може коштувати десятки чи, навіть, сотні мільйонів євро. Строк окупності проєктів – не менше 10 років.
Де брати кошти? – Відкривати кордони для інвестицій.
Але проблема в тому, що жоден інвестор не буде вкладати кошти у сектор, в якому діють правила 1998 року. Інвестори хочуть гарантій: щонайменше, що збудовані потужності постійно будуть забезпечені роботою, а гроші поїдуть за сміттям.
Саме тому нам потрібна реформа. Необхідно змінювати правила, запроваджувати європейські підходи та прописувати сучасні механізми, а далі втілювати все це на практиці. Лише так зможемо відкрити кордони інвесторам.
Реформу управління відходами цілком реально запустити за кілька років та дати старт сучасній європейській системі в Україні. Однак, починати треба із законодавчого базису.