Загиблі Герої

Працював слюсарем на ДСП «Чорнобильська АЕС». У 2020 році був мобілізований до лав ЗСУ. У 2021 році продовжив службу за контрактом.

Павло учасник багатонаціональних військових навчань Sea Breeze. Почесний учасник військового Параду на честь 30-ліття Незалежності України у 2021 році. З 2021 року – учасник бойових дій.

На момент повномасштабного вторгнення знаходився в зоні АТО. Матросом проходив службу у 1-му окремому Феодосійському батальйоні морської піхоти. У складі 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського разом з побратимами став на захист Маріуполя. Загинув 12 квітня 2022 року.

Посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Славутича».

Народився 29 серпня 1965 року.

З перших днів повномасштабної війни вступив до добровольчого формування територіальної громади м. Славутича. У травні був мобілізований до лав ЗСУ й боронив країну в найгарячіших точках.

Загинув 20 серпня 2022 року в місті Соледар, Донецької області під час виконання бойового завдання.

Похований у місті Славутич.

Посмертно отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня та звання «Почесний громадянин міста Славутича».

Герої не вмирають. Вони завжди залишаються у наших серцях та пам’яті.

🇺🇦 Слава Україні!
Вічна слава Героям!

Народився 5 вересня 1989 року в м. Славутич, Київської області.

Після закінчення загальноосвітньої школи № 1 навчався в Чернігівському державному механікотехнологічному технікумі. 

З 2013 року працював на Чорнобильській АЕС. 

17 квітня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив снайпером снайперського відділення в/ч А4066. 

Добрий, щирий, завжди з усмішкою – таким він запам’ятався товаришам і знайомим. Любив живу природу, тварин, турбувався про них. Цінував дружбу. Відповідально ставився до кожної справи, за яку брався. Був найкращим у світі татом для своєї чотирирічної доньки, яку обожнював. 

Загинув 14 липня 2023 року в смт Білогорівка, Сєвєродонецького району, Луганської області під час виконання бойового завдання. 

Похований в місті Славутич. 

Посмертно отримав звання «Почесний громадянин міста Славутича». 

Народився 4 серпня 1978 року в м. Мелітополь Запорізької області.

Навчався в школі №3 м. Славутича.
Закінчив Чернігівський інститут економіки і управління.

Любив ліс, походи в гори, об’їздив на велосипеді весь Крим. Мріяв побувати разом із сином у горах Болгарії. Був світлою, доброю людиною.

Працював інженером служби фізичного захисту ДСП «ЧАЕС» з 1999 року.

24 лютого 2022 року пішов до військкомату та був мобілізований до лав ЗСУ. У травні 2022 року поїхав на Схід захищати країну від окупантів у складі 92-ї окремої механізованої бригади імені Івана Сірка.

Мав дружину та сина.

Загинув 18 червня 2022 року в с. Рубіжне Чугуївського району Харківської області від кулі снайпера.

Похований у м. Славутич.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та отримав звання «Почесний громадянин міста Славутича».

Народився 7 лютого 1992 року в місті Славутич.

Закінчив Славутицьку загальноосвітню школу №2. Навчався в Чернігівському професійному будівельному ліцеї.

Працював електрогазозварювальником ДСП «Чорнобильська АЕС».

Захоплювався боротьбою дзюдо. Був товариською людиною, з добрим почуттям гумору, мав багато друзів, яких завжди виручав у скрутних ситуаціях.

Мав чотирьох дітей.

У травні 2022 року мобілізований до лав Збройних Сил України.

Загинув 11 травня 2023 року в с.Богданівка, Бахмутського району, Донецької області. Під час штурму висоти дістав осколкове поранення, несумісне з життям.

Похований в м. Славутич.

Посмертно отримав звання «Почесний громадянин міста Славутича».

Народився 09 лютого 1976 року в селі Льгів Чернігівського району Чернігівської області.

Навчався у Льгівській, а пізніше – у Михайло-Коцюбинській середній школі. Одразу після школи проходив строкову військову службу в місті Білгород-Дністровський на Одещині.

Навчався в Остерському будівельному технікумі.

У липні 1996 року розпочав трудову діяльність на ЧАЕС дезактиваторником адміністративно-господарського цеху. У 2019-му був переведений до цеху поводження з відпрацьованим ядерним паливом, де й працював оператором транспортнотехнологічного устаткування реакторного відділення.

Безмежно любив Батьківщину, цікавився та вивчав історію України, виховував патріотизм у своїх дітей. Захист України вважав своїм обов’язком, пріоритетним завданням. З перших днів війни добровольцем став на захист України. Пройшовши військовий вишкіл у Гончарівському, брав участь у бою за Чернігів в селі Новоселівка. Пізніше солдат Збройних Сил України (кулеметник, розвідувальник) служив на Донецькому напрямку.

Звістка про загибель Богдана у боях під Красногорівкою прийшла ще у травні 2023 року, однак підтверджено факт загибелі лише 22 січня 2024 року.

Богдан загинув під час виконання бойового завдання 22 травня 2023 року в місті Красногорівка Покровського району Донецької області.

Похований в селі Льгів Чернігівського району Чернігівської області.

Посмертно отримав звання «Почесний громадянин міста Славутича».

Народився 1 квітня 1968 року в селі Степанівка Борзнянського району Чернігівської області.

Після закінчення 8-річної школи, навчався у Прилуцькому педагогічному училищі. Далі повернувся працювати вчителем трудового навчання та креслення у рідне село.

З 1995 року з сім’єю проживав у Славутичі. Працював водієм Автотранспортного господарства Чорнобильської АЕС та ПРП “АТАСС”. Перед війною працював далекобійником.

З перших днів війни добровольцем вступив до Макарівської ТРО.

Сержант Збройних сил України Олександр Сай воював на Запорізькому напрямку, під Покровськом, в Курській області, на кордоні Сумської області. Був командиром відділення роти ударних безпілотних авіаційних комплексів.

3 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Біловоди на Сумщині отримав важке поранення. Помер у Сумській лікарні.

Похований у місті Славутич Київської області.

Народився 7 липня 1981 року в м. Челябінськ. Наприкінці 80-х років разом з батьками переїхав до міста Славутич.

Закінчив Славутицьку загальноосвітню школу № 1. Навчався в Чернігівському вищому професійному училищі №15 та Чернігівському кооперативному технікумі.

Працював на підприємстві «Атомремонтсервіс», а з 2010 року – на ДСП «Чорнобильська АЕС».

У травні 2022 року мобілізований до лав Збройних Сил України.

Загинув 9 травня 2023 року в с. Стариця, Чугуївського району, Харківської області. Помер на позиції внаслідок серцевої недостатності.

Похований у м. Славутич.

Посмертно отримав звання «Почесний громадянин міста Славутича».

Народився 27 липня 1995 року в місті Славутич Київської області.

Навчався у третій, а потім другій школі. Закінчив Національний університет фізичного виховання і спорту України.

З активною життєвою позицією, до будь-якої справи ставився відповідально, цінував дружбу. Захоплювався спортом, був відданий важкій атлетиці. Кандидат у майстри спорту, брав участь у змаганнях різних рівнів, за що отримав чималу кількість нагород.

Працював на Чорнобильській АЕС.

13 червня 2023 року мобілізований.

Воював на сході країни.

Молодший сержант Збройних Сил України, командир відділення, загинув 29 грудня 2023 року в селі Пречистівка Волноваського району Донецької області під час виконання бойового завдання.

Посмертно отримав звання «Почесний громадянин міста Славутича».

Народився 21 травня 1982 року у смт. Вишнівець Збаразького району Тернопільської області.

Закінчив Тернопільський державний педагогічний університет імені В. Гнатюка (2004).

У 2006-2007 роках навчався у Кам’янець-Подільському державному університеті, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Педагогіка i методика середньої освіти. Біологія».

Після закінчення університету з 2004 до 2008 року працював за направленням вчителем біології i хімії у Довжківській ЗОШ I-III ступенів (с. Довжки Славутського району Хмельницької області).

У 2008 році прийнятий у Кременецький ботанічний сад на посаду молодшого наукового співробітника відділу лікарських рослин та нових культур.

3 1 жовтня 2011 року переведений на посаду наукового співробітника відділу лікарських рослин та нових культур.

3 1 березня 2014 року до 10 лютого 2019 року — завідувач лабораторії ландшафтного дизайну та озеленення.

У 2014- 2015 роках проходив військову службу у Збройних Силах України.
У лютому 2022 року знову долучився до лав ЗСУ.

Загинув 13 жовтня 2024 року під час артилерійського обстрілу у селищі Діброва Сєвєродонецького району Луганської області.

Був командиром взводу військової частини, мав звання лейтенант.

Народився 26 березня 1993 року в м. Заліщики. Зростав в родині, що не мала змоги особливо турбуватися про хлопчика, – немічні дідусь із бабусею, хворий батько та мати, яка виїхала за кордон.

В 7 років пішов до 1-го класу ЗОШ І-ІІІ ст. №2 м. Заліщики.

Не по дитячому серйозний, мовчазний, неговіркий, тихий, зі смутком в очах, піклувався про рідних, як міг, і швидко дорослішав.

Коли Івану виповнилося 13 років – помер його рідний тато. Хресні батьки Василь та Надія Кравчуки забирали хлопчика до свого дому та огорнули любов’ю і затишком.

Після закінчення 9-го класу вступив до Заліщицького аграрного коледжу ім. Є. Храпливого, де в 2013 році здобув спеціальність техніка-еколога. Згодом продовжив навчання за фахом в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Там і закінчив військову кафедру та здобув військове звання «молодший лейтенант».

В серпні 2016 року з дипломом молодого спеціаліста влаштувався на роботу в НПП «Дністровський каньйон».

Далі прийняв усвідомлене рішення – пройти курси перепідготовки та підвищення кваліфікації при Національному університеті оборони України ім. Івана Черняховського та у 2017 році пішов на військову службу в ЗСУ. А потім підписав контракт на 3 роки на подальшу військову службу.

У 2019 році отримав призначення в 10-ту гірсько-штурмову бригаду.

Лютий 2022 року став для Івана Ковцуна точкою неповернення.

17 жовтня 2022 року в с. Новостепанівка Донецької області куля обірвала його життя.

За сумлінну службу нагороджений медалями «Ветеран війни», «Спаси і сохрани», відзнакою Командувача об’єднаних сил «Козацький хрест» ІІІ-го ступеня, подякою Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля за зразкове виконання службових обов’язків, особливі досягнення, проявлений героїзм та активну громадянську позицію.

Дитячі роки провів в селі Града Кременецького району.

Після закінчення навчання в Великобережецькій ЗОШ, вступив до Кременецького лісотехнічного технікуму, котрий закінчив в 1991 році. Далі була служба в армії.

Продовжив навчання в Тернопільській академії народного господарства та в 1999 році отримав диплом економіста.

Працював в Кременецькому відділенні АКБ «Укргазбанк» економістом, в Кременецькому ПТУ-6 головним бухгалтером, в Управлінні пенсійного фонду України в Кременецькому районі головним спеціалістом.

Далі знайшов себе в природно-заповідній справі. Працював майстром з охорони природи в НПП «Кременецькі гори».

З початком російського вторгнення в Україну в числі перших добровольців поповнив ряди ЗСУ. Виконуючи бойові завдання зустрів своє 50-річчя.

21.09.2022 біля населеного пункту Сухий Ставок на Херсонщині командир кулеметного взводу в/ч А0998 Мидлик Ярослав загинув, виконуючи бойове завдання.

Відповідальний, щирий і мужній. Він ніколи не ховався від труднощів.

Свою трудову діяльність в НПП «Північне Поділля» Руслан розпочав 1 грудня 2015 року. Працював інспектором з охорони природно-заповідного фонду. Щиро любив природу й вона відповідала йому взаємністю. Про це яскраво свідчать світлини, зроблені Русланом під час виконання своїх трудових обов’язків. Йому вдавалось зафіксувати на смартфон унікальних лісових тваринок.

З початку повномасштабного вторгнення росії став на захист Батьківщини.

Помер на бойових позиціях 26 грудня 2023 року у Харківській області, де батальйони 103-ої бригади ТрО Збройних Сил України тримали оборону.

Народився 29 січня 1967 року у селі Седлище на Любешівщині. 

Закінчивши Седлищенську середню школу у 1984 році, навчався в Пінському ветеринарному технікумі. 

З квітня 1985 року проходив строкову військову службу у складі 103-ї Вітебської десантної дивізії 350-го полку. Був воїном-інтернаціоналістом в Афганістані. Отримав звання старшина та нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Також мав нагороди: «Учасник Афганської війни (1979-1989 рр.)» та «За звитягу» від Української спілки ветеранів Афганістану.

З листопада 1988 року по грудень 2002 року працював у Любешівському РВ УМВС України у Волинській області, отримав звання капітана. Певний час працював начальником відділу паспортного столу. Протягом 1990-1995 років навчався у Львівському державному інституті внутрішніх справ при Українській академії внутрішніх справ.

З 2003 року по 2007 рік працював у регіональному ландшафтному парку «Прип’ять-Стохід». 

З 02 січня 2008 року очолив відділ державної охорони природно-заповідного фонду національного природного парку «Прип’ять-Стохід».

Брав участь в АТО на території Донецької та Луганської областей у складі 25-ї Дніпровської десантно-штурмової бригади. Відзначений нагородами «Учасник АТО», «За участь в антитерористичній операції», «Ветеран війни».

З 25 лютого 2022 року проходив військову службу під час загальної мобілізації.

9 травня 2022 року поповнив ряди 14-ї окремої механізованої бригади імені Романа Великого, був призначений командиром стрілецького відділення. Приймав участь у бойових діях на Сході України, спочатку під Бахмутом, а потім на Харківському напрямку. 

10 вересня 2022 року при наступі на Харківщині Віктор Іванович загинув.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та пам’ятною відзнакою Князівський хрест Героя «Навіки в строю».

Народився 03 серпня 1984 року у селі Залізниця Любешівського району Волинської області.

З 1999 року по 2002 рік навчався в Любешівському ПТУ-25. В 2002 році вступив до Рожищенського технікуму Львівської національної академії ветеринарної медицини імені С. 3. Гжицького, який закінчив у 2007 році. 

З 2002 року по 2004 рік перебував в академічній відпустці у зв’язку з призовом до лав Збройних Сил України.

З 04 лютого 2008 року працював інспектором з охорони природно-заповідного фонду І категорії Любешівського природоохоронного науково-дослідного відділення національного природного парку «Прип’ять-Стохід». 

З 03 березня 2008 року переведений на посаду провідного інженера з охорони тваринного світу до відділу державної охорони природно-заповідного фонду.

З 25 лютого 2022 року проходив військову службу під час загальної мобілізації.

09 травня 2022 року поповнив ряди 14-ї окремої механізованої бригади імені Романа Великого.

В середині липня 2022 року приймав участь у бойових діях на сході України, спочатку під Бахмутом, а потім на Харківському напрямку. 

10 вересня 2022 року при наступі на Харківщині Андрій Миколайович загинув.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та пам’ятною відзнакою Князівський хрест Героя «Навіки в строю».

У 1996 році закінчив Національний аграрний університет за спеціальністю «Лісове господарство», кваліфікація «інженер лісового господарства».

В 1996 році прийшов працювати в національний природний парк «Синевир» та присвятив природоохоронній справі 26 років свого життя. 

За час роботи в парку зарекомендував себе висококваліфікованим, наполегливим, принциповим, відповідальним спеціалістом, вимогливим до себе i колег.

Безпосередньо брав участь в розробленні комплексу заходів щодо розширення території національного природного парку «Синевир» в 2009 та 2019 роках. 

25 лютого 2022 року призваний до Збройних Сил України.

Загинув старший лейтенант, командир протитанкового взводу 128-oï Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Микола Ярема 18 грудня 2022 року від тяжких поранень, які отримав у бою 9 грудня на Бахмутському напрямку.

З 2014 року був учасником бойових дій. Восени 2021 року вирішив присвятити своє життя природоохоронній справі, але повномасштабна війна внесла свої корективи.

З перших днів повномасштабного вторгнення взяв у руки зброю й пішов захищати країну.

Загинув 20 січня 2024 року на 35-тому році життя під час виконання бойового завдання в с. Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. В останні хвилини життя рятував друга та побратима, але обоє отримали поранення, несумісні з життям.

Добра, щира, відкрита, справедлива, відважна, світла Людина – таким він залишився в пам’яті колег, побратимів і всіх, хто його знав.

Працював в заповіднику з липня 2016 року. 

Легко справлявся з завданнями. Був ініціативним, наполегливим, ніколи не зупинявся перед труднощами.

У серпні 2022 року мобілізований до лав ЗСУ.

Під час проходження служби був тричі поранений. Останнє поранення 22 червня 2024 року на Харківщині стало для Романа смертельним. 

Народився 06 жовтня 1988 року в селі Маяки Слов’янського району Донецької області.

До повномаштабної війни працював майстром лісу Білозерського лісництва ДП «Слов’янський лісгосп».

У березні 2022 року пішов добровольцем в ЗСУ, служив в десантно-штурмових військах. Мав звання старший солдат, водій 122-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади ВЧ В2250.

Брав участь у бойових діях у Рубіжному, Сіверськодонецьку, Лисичанську, Ізюмі, Лимані та інших містах.

08 лютого 2023 року біля села Білогорівка на Луганщині в машину, якою керував Руслан, влучив ворожий снаряд. Після отримання важкого поранення Руслана госпіталізували до міста Дніпро в лікарню ім. І.І. Мечникова.

14 лютого 2023 року його серце перестало битися.

У нього залишилися дві неповнолітні доньки.

На честь Руслана у селі Маяки перейменована вулиця, на якій він мешкав з родиною.

Народився 03 жовтня 1971 року в м. Слов’янськ Донецької області. 

З 02 серпня 2021 року працював єгерем маяцького лісництва ДП «Слов’янський лісгосп».

Воювати пішов з перших днів війни. Перебував на перших лініях оборони міста Ізюм, потім міста Святогірськ та прилеглих сіл.

Загинув 20 червня 2022 року, потрапивши під мінометний обстріл неподалік села Сидорове Слов’янського району Донецької області,  де проживав із родиною 25 років.

Залишилось двоє неповнолітніх дітей – донька та син.

Військове звання – солдат, командир відділення військової частини А7272.

Народився 28.03.1991 в  селі Новоселівка Краматорського району Донецької області. 

Навчався в Новоселівській загальноосвітній школі. Після закінчення 11-ти класів одразу зробив вибір бути лісівником, пішов навчатися до Великоанадольського лісотехнічного фахового коледжу. По закінченню отримав диплом молодшого спеціаліста лісового господарства. 

Восени 2011 року почав працювати в лісовій галузі. Спочатку був майстром лісу Дробишевського лісництва ДП «Лиманський лісгосп». У 2020 році отримав підвищення та став інженером з охорони та захисту лісу в ДП «Лиманський лісгосп». 

Паралельно з роботою продовжив навчання й здобув вищу освіту – ступінь магістра за спеціальністю Екологія.  Окрім роботи й навчання був працьовитим господарем, встигав поратися з домашнім господарством в селі. 

Всі колеги знали його як доброго, порядного, уважного, щедрого, готового прийти на поміч. 

Після початку повномасштабного вторгнення, в травні 2022 року пішов добровольцем до лав Збройних Сил України. 

Пройшов підготовку та став сапером у військовій частині А0480. Протягом своєї служби отримав звання молодшого сержанта. 

Загинув 14 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Писарівка Сумської області. 

Народився 18 червня 1999 року у с. Дейкалівка Зіньківського району Полтавської області. 

У 2017 році, закінчивши школу, вступив до Лубенського лісотехнічного коледжу на спеціальність «Лісове господарство». 

У 2020 році, отримавши диплом, почав працювати за фахом «інженер-таксатор» у складі Української лісовпорядної експедиції ВО «Укрдержліспроект». Паралельно навчався на бакалавраті в ННІ лісового і садово-паркового господарства НУБіП України.

Мріяв пов’язати своє життя з лісом. Молодий, веселий та добрий.

Петро був призваний на строкову службу у листопаді 2021 року. Після проходження служби став на захист нашої країни. 

Свій останній бій мужньо прийняв 17 квітня 2024 року на Запорізькому напрямку у складі Національної Гвардії України. Загинув в результаті російського обстрілу позицій поблизу села Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області.

Народився 25 березня 1967 року в місті Новоукраїнка Кіровоградської області.

Навчався в Харківському національному аграрному університеті ім. В.В. Докучаєва. 

З 1995 року працював у складі ДП  «Харківська державна лісовпорядна експедиція» виробничого об’єднання «Укрдержліспроект» на посаді інженера-таксатора. 

8 травня 2023 року був призваний до лав ЗСУ, де боронив нашу країну на Південному напрямку. 

Героїчно загинув в бою під селищем Роботине Запорізькій області 31 жовтня 2023 року. 

Похований в селищі Покотилівка Харківської області на алеї Слави.

Народився 15 березня 1980 року в селі Малинівка Слов’янського району Донецької області.

З 01 грудня 2016 року працював майстром лісу Часів-Ярського лісництва ДП «Слов’янський лісгосп».

Воював у Северодонецьку, Лисичанську, Соледарі, Бахмуті та на Харківщині.

Мав звання старший сержант. Служив у батальйоні спецпризначення «Донбас» Національної Гвардії України.

 Загинув 10 вересня 2022 року під Куп’янськом на Харківщині під час  контрнаступу.

Посмертно нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня.

У нього залишилась неповнолітня донька 2011 року народження.

Працював машиністом екскаватора Прутської експлуатаційної дільниці Басейнового управління водних ресурсів Пруту та Сірету.

З 27 лютого 2022 року став на захист нашої держави.

Під час виконання бойового завдання в селі Невське Сватівського району Луганської області героїчно загинув.

Плющ Володимир Сергійович – начальник відділу з управління інфраструктурою Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса, Захисник України.

Працював водієм в Згурівському гідрокомплексі Трубізької дільниці Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра.

У березні 2022 року добровольцем долучився до лав ЗСУ.

Загинув 23 серпня 2023 року у бою під Павлівкою Волноваського району Донецької області.

Нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України»; медаллю «За оборону рідної держави» (Вугледар).

Працював головним механіком Царичанського міжрайонного управління водного господарства (Царичанське відділення РОВР у Дніпропетровській області).

У складі Збройних Сил України був розвідником-гранатометником.

В 2023 році, виконуючи бойове завдання поблизу села Роботине на Запоріжжі, загинув, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України.

Посмертно нагороджений орденом За мужність ІІІ ступеня.

Працював трактористом-машиністом дільниці господарського виробництва Управління каналів річки Інгулець.

На початку повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав ЗСУ.

Служив у 57-мій окремій мотопіхотній бригаді.

Отримав посаду головного сержанта механізованої роти 34-го окремого мотопіхотного батальйону та поїхав на передову.

Старший сержант Дмитро Свідерко, позивний RAMA, загинув 6 жовтня 2022 року в бою поблизу села Давидів Брід на Херсонщині. За два місяці захиснику виповнилося б 43 роки.

Посмертно нагороджений орденом За мужність ІІІ ступеня.

Мажара Ігор Юрійович – Регулювальник подавання води Новобузької дільниці Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, Захисник України.

Загинув 11 квітня 2023 року.

Охотніченко Олександр Васильович – машиніст НС Південно-Бузької дільниці Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, Захисник України.

Загинув 30 серпня 2022 року.

Працював начальником Тясминської станції насосної Тясминської експлуатаційної дільниці Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ.

З 2014 по 2015 рік у лавах ЗСУ брав участь в АТО, має статус учасника бойових дій.

З початком повномасштабного вторгнення росії став на захист України.

Загинув 22 березня 2022 року у м. Костянтинівка Донецької області внаслідок ракетного обстрілу, захищаючи цілісність і суверенітет України.

Робітник зеленого будівництва Лівобережної експлуатаційної дільниці Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській.

13 липня 2024 року долучився до лав Збройних Сил України. Служив старшим стрільцем-оператором другого стрілецького відділення третього стрілецького взводу другої стрілецької роти.

Загинув 1 січня 2025 на Курському напрямку.

У Михайла Васильовича залишилась дружина Олена та донька Марина.

Працював машиністом насосних установок ГНС Чорнявської зрошувальної системи Правобережної експлуатаційної дільниці Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області.

22 листопада 2023 року долучився до лав Збройних Сил України.

Служив старшим стрільцем-оператором другого стрілецького відділення третього стрілецького взводу другої стрілецької роти. 

Загинув 29 грудня 2024 року на Курському напрямку.

У Сергія Івановича залишилась дружина Ольга, доньки Інна та Вікторія, онуки.

Працював водієм Лівобережної експлуатаційної дільниці Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області. 

У листопаді 2023 року долучився до лав Збройних Сил України. 

Служив у 37 окремій бригаді морської піхоти. 

Загинув 26 серпня 2024 року в Бериславському районі Херсонської області. 

У Павла Михайловича залишилась дружина Наталія, доньки Вікторія та Світлана, онуки.

Працював провідним інженером-енергетиком лабораторії електротехнічної Регіонального офісу водних ресурсів у Черкаській області.

У листопаді 2023 року долучився до лав Збройних Сил України. 

Служив стрільцем-снайпером у 95 окремій десантно-штурмовій бригаді.

Загинув 7 лютого 2024 року в Куп’янському районі Харківської області.

У Романа Анатолійовича залишились батьки, дружина Юлія та двоє синів Олександр та Ярослав. 

Працював головним механіком, заступником начальника відділу енергоефективності та механізації Басейнового управління водних ресурсів нижнього Дніпра.

Справжній патріот, відмінний фахівець, порядний, доброзичливий, чесний, надійний.

З 2020 року служив за контрактом у Збройних Силах України.

З перших днів війни став на захист нашої держави як командир батареї 36 окремої бригади морської піхоти А 2802. 

З квітня 2022 року вважався зниклим безвісти під час боїв за місто Маріуполь. В липні 2024 року стало відомо, що 12 квітня 2022 року Василь Марченко героїчно загинув, боронячи від ворога це українське місто. Тоді колектив управління і друзі Василя змогли попрощатися з ним та віддати останню шану.